Казка літнього лісу

Ось тобі гумореска у стилі Остапа Вишні.

"Ліс – то вам не базар!"

Пішов я, значить, у ліс по гриби. Думаю: “От знайду я там такого білого, як батько на весіллі, та принесу додому – хай сусіди луснуть від заздрощів!”

Іду. Ліс – тиша, пташки щебечуть, дерева шумлять, аж хочеться їм у відповідь заспівати. Але ж не встиг рот розкрити, як із-за куща вилазить дуб… Ну, дуб як дуб, тільки буркотить:
— А ви що тут, громадяни, без перепустки?

Я розгубився:
— Та я ж… це… по гриби!

— По гриби? — хмикнув дуб. — Таке у нас теж регулюється. Гриби – мої квартиранти. За кожного білого – два жолуді в фонд лісового благоустрою, за підберезника – один жолудь.

Подумав я, що дуб жартує, і пішов далі. Аж бачу – їжак сидить, шишки в кишені рахує.
— Ага, грибник, — каже, — а за шишки платив?

Пояснив я їжакові, що шишки мені не треба, а він і каже:
— То ще й відмовляєшся від місцевої продукції! Ні, так діло не піде!

Ну, думаю, піду хоч подивлюся на лісову красу. Та не встиг, як мене перехопила білка:
— А ну, знімай годинник!

— Навіщо?! — злякався я.

— Нам, білкам, на зиму оріхи треба. Ми під це діло годинникову лотерею організували: хто виграє, той оріхи бере.

Ото так і вийшло, що вийшов я з лісу без грибів, без годинника, але з двома жолудями від дуба “на пам’ять”. А вдома сказав:
— Ліс – то вам не базар! Там свої ціни!