Як вилікувати депресію та тривогу - отець Пол Трубенбах Антиохійска православна церква США

#упц #упц_це_ми #депрессия
Преподобна Марія Єгипетська.
«Таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі сповіщати похвально» (Тов. 12:7), – так сказав архангел Рафаїл Товиту, коли звершилося чудесне зцілення його сліпоти. Дійсно, не зберігати царевої таємниці страшно і згубно, а замовчувати преславні діла Божі – велика втрата для душі.

«І я, – говорить святий Софроній, який написав житіє преподобної Марії Єгипетської, – боюся мовчанням утаїти Божі діла і, згадуючи, що рабу, котрий закопав у землю даний від Бога талант, загрожує нещастя (Мф. 25:18-25), не можу не розповісти святу повість, що дійшла до мене. І нехай ніхто не подумає, – продовжує святий Софроній, – що я наважився писати неправду; коли в когось з’явиться сумнів у цій чудесній події, нехай знає: не подобає мені говорити неправду на святе. Якщо ж знайдуться такі люди, які, прочитавши це писання й будучи вражені славною подією, не повірять, то нехай буде до них милостивим Господь, тому що вони, розмірковуючи про неміч людської істоти, вважають неможливими ті чудесні діла, котрі звершуються зі святими людьми. Однак потрібно вже починати розповідь про славну подію, що відбулася в нашому роді.

В одному палестинському монастирі в околицях Кесарії жив преподобний монах Зосима. Відданий у монастир із раннього дитинства, він подвизався в ньому до 53 років, аж доки його не збентежив помисел: “Чи знайдеться хоча б у найдальшій пустелі святий чоловік, який перевершив би мене в подвигах та молитві?”

Лиш тільки він подумав так, йому з’явився Ангел Господній та сказав: “Ти, Зосимо, за людською мірою непогано подвизався, але серед людей нема жодного праведного (Рим. 3:10). Щоб ти зрозумів, скільки є ще інших та вищих способів спасіння, вийди з цієї обителі, як Авраам із дому батька свого (Бут. 12:1), і йди в монастир, розташований біля Йордану”.

Зараз же авва Зосима вийшов із монастиря і слідом за Ангелом прийшов у Йорданський монастир та оселився в ньому.

Тут побачив він старців, які істинно просяяли в подвигах. Авва Зосима став наслідувати святих монахів у духовному житті.

Так минуло багато часу, й наблизилася свята Чотиридесятниця. В монастирі був звичай, заради якого і привів сюди Бог преподобного Зосиму. В першу неділю Великого посту служив ігумен Божественну літургію, всі причащалися Пречистого Тіла й Крові Христових, споживали потім малу трапезу і знову збиралися в церкві.

Сотворивши молитву та встановлене число земних поклонів, старці, попросивши один в одного прощення, брали благословення в ігумена і під спільний спів псалма “Господь – просвітлення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь – Захисник життя мого, кого устрашуся?” (Пс. 27:1) відчиняли монастирські ворота та йшли в пустелю.

Кожен із них брав із собою помірну кількість їжі, хто скільки потребував, деякі ж і зовсім нічого не брали в пустелю й живилися корінцями. Монахи переходили за Йордан і розходилися якнайдалі, щоб не бачити, як хто постить і як подвизається.