Звільнений з неволі Володимир Труш про погрози розстрілом, зради в полоні та бажання воювати далі

00:00 — Володимир Труш показує розвантажувальну систему, яку з нього зняли, беручи у полон.
00:28 — У травні 2022 року поїхав у Бахмут без військової підготовки.
01:10 — «Відпочивати тут я не хочу». Чому відмовився служити в ТЦК.
01:27 — Про бої з ПВК «Вагнер».
02:01 — Про втрату найкращого друга «Тяпи».
02:58 — «Ви хотіли списати мене? Не про того ця історія».
03:41 — «Цей адреналін — уже в крові, він — як наркотик».
04:13 — «Вони знали, що ми — не їхні, бо ми по дурості наліпили цей жовтий скотч».
05:29 — «Допитали мене першого. Я з правди їм сказав 10%».
06:28 — Володимира Труша кинули у яму із загиблими українськими військовими.
07:06 — «На мене направили три автомати. Стріляли впритул, повний мій силует зробили».
08:46 — Володимир Труш отримав уламкові поранення від FPV-дрона.
09:41 — Восьмеро росіян годину вчиняли над Володимиром Трушем фізичну розправу.
11:00 — «В той час я думав: ви трошки запізнилися». Володимира Труша оглянув лікар.
12:26 — «Нам запропонували працю на свіжому повітрі».
13:03 — «Брехав їм я все. Єдину правду, яку сказав, — це свої особисті дані».
13:54 — «Катуйте, ріжте, вбийте, але я ніколи не перейду на бік р*сні».
14:40 — Фізичні розправи відбувалися «згідно з годинником».
15:12 — Деякі полонені здають один одного за каву, чай і краще ставлення.
16:16 — «Не вірив, що везуть на обмін, бо не кажуть абсолютно нічого».
17:53 — «Зовсім інший запах повітря». Про те, як опинився на українській землі.
18:24 — Володимир Труш забув, як звати маму.
19:35 — Іванна Труш про те, як дізналася, що син — у полоні.
20:02 — Іванна Труш говорила до фотографії сина.
20:56 — «Я почула слово "координаційний штаб" і зрозуміла, що це — моя дитина».
21:52 — «Для мене кожна нагорода — це біль».
22:53 — «Вони прожили зі мною цей термін».
23:16 — «Полон вчить стійкості, мужності й цінності слів».
23:51 — «М*скаля ми знищимо з посмішкою на вустах».

«Мені сказали залізти у яму з нашими «двохсотими», я і заліз» — так пригадує третій день у російському полоні 27-річний військовий з Бурштина Володимир Труш на позивний Малюк. На початку повномасштабного вторгнення чоловік пішов захищати Україну, бо «не міг відсиджуватися у тилу».

У червні 2024 року в Часовому Ярі на Донеччині він з двома побратимами помилково зайшов на російські позиції й там потрапив у неволю. 19 березня 2025 року під час обміну боєць повернувся з полону.

Про бої з «вагнерівцями», зламані ребра та зради у полоні, а також про бажання повернутися на службу Володимир Труш розповів Суспільному.

Instagram:   / suspilne.ivano_frankivsk  
Telegram: https://t.me/suspilneivano_frankivsk
Долучайтеся до спільноти у Viber: https://bit.ly/3aiJQzV
Політика взаємодії з аудиторією на цифрових платформах АТ "НСТУ": https://bit.ly/3ddHyB8