#24історіїпісля24лютого
Автор: NGO VIS
Загружено: 2026-01-16
Просмотров: 4
Історія Олі з Чернігова сповнена любові і турботи про дітей. Коли розпочалася повномасштабна війна її старшому сину не було й 4 років, а маленькій донечці ледь виповнилося 4 місяці. Першу ніч і наступний день вони провели у підвальному приміщенні свого будинку, а потім перейшли у підвал школи-сад, який був більшим і містив санвузол. Але заклад розташовувався недалеко від військової частини, і це була дуже активна ділянка.
«Виходили на вулицю між обстрілами. Під час однієї з перерв свекруха вийшла з сином подихати, а я з маленькою і чоловіком були у підвалі. І раптом вибух… тут, поруч. Кричу: «Дитина». Біжу! Біжить чоловік, я біжу за них з дитиною на руках. Мене починають зупиняти, кажуть: «ти не біжи, хоча б з дитиною». І розвертають мене назад. Я тільки бачу чоловіка. Таким ніколи його не бачила... Це був страшний день. Вибухи не страшні, але коли не розумієш, де в цей час твоя дитина, це самий страшний страх. І потім, коли вони забігли назад, мені здавалось, що моє життя десь на пару хвилин зупинилося. Тоді я зрозуміла, що треба щось робити, бо залишатися – це був не варіант», – розповідає Оля.
Як Оля з дітьми виїздила з Чернігова?
Чому зупинилася у Вінниці?
І що для неї означає людяність?
Про це і не тільки у історії Олі.
#24історіїпісля24лютого #громадськаорганізаціяВІСЬ #Українськийжіночийфонд
#підтримка_2022_ВІСЬ
Доступные форматы для скачивания:
Скачать видео mp4
-
Информация по загрузке:
