🍁🍁🍁 Дитячі вірші про осінь 🍁🍁🍁. Наталя Забіла. "Ясоччина книжка". ПО ГОРІХИ.

Напишіть у коментарях, які дитячі вірші любите ви, і вони з"являться в ефірі мого каналу! До вашої уваги шостий вірш зі збірки Наталі Забіли "Ясоччина книжка" - "ПО ГОРІХИ". У відео використані ілюстрації Аделі Гілевич з видання "Ясоччиної книжки" 2000-го року. (Київ, "Веселка").

ПО ГОРІХИ

Шерехате і ворсисте, та розлоге, та густе зап'яло ліщину листя, мов убрання золоте.

А під листям тихо-тихо на тоненьких гілочках причаїлися горіхи у зелених кожушках.

Ой, горіхи! Не сховатись, хоронись не хоронись, як наскочим ми, малята, в мовчазний осінній ліс!

Затремтить ліщина сміхом, різнобарвне зацвіте… Не сховаються горіхи попід листя золоте!

— Ой, поглянь, які хороші!

Та усе по два, по три!

Лесь — у шапку…

Майя — в кошик…

От привілля дітворі! Юра тягне повну торбу, Тася в пелену збира…

Сонце тихо суне вгору.

Вже й обідати пора!

От малеча вся зійшлася, повні кошики в руках. Тільки де ж це наша Яся, метушлива та метка?

Заховавшися під гілку у густім чагарнику, Яся дивиться на білку, що мелькає на дубку. Яся стиха ледве диха: ворухнутися — біда!..

А звірок гризе горіхи, ще й шкарлупку викида.

Стриб на гілку, вигне спинку, розкошлатить довгий хвіст та з ліщинки — на ліщинку, та з-під листячка — під лист! І така ж мала та спритна, та забавна, та прудка!..

Час минає непомітно — все б дивилась на звірка!

Тільки чути — кличуть Ясю. Підвелася — білка стриб! Вмить метнулась, подалася в лісовий зелений глиб.

А до Ясі діти з сміхом:

— Що ж ти, Ясочко, сама? Ну, а де ж твої горіхи? А горіхів і нема!..

— Ах, ти ж, білко — сіра спинко! Що ж ти, Ясю підвела? Через тебе цю торбинку я порожню принесла!

Та не журиться маленька, бо у неї друзі є: кожен з них горіхів жменьку нашій Ясочці дає!