Розмова милосердного Бога з розпачливою душею / Щоденник святої Фаустини Ковальської /Боже милосердя

Розмова милосердного Бога з розпачливою душею

IСУС: Душе, що потонула в темряві, не піддавайся розпачу, ще не все втрачено, увійди в розмову зі Своїм Богом, який є Любов'ю і самим Милосердям. – Але, на жаль, душа залишається глухою до волань Божих і тоне у ще більшому мороці.

ІСУС волає знову: Душе, почуй голос свого милосердного Отця.

У душі прокидається вiдповiдь: Немає вже для мене милосердя. I впадає у ще більшу темряву, у розпач, який натякає ïй на пекло і робить її абсолютно нездатною наблизитися до Бога.

Ісус втретє звертається до душі, але душа глуха і сліпа, поступово утверджується у скам'янілості і розпачі. Тоді починають діяти глибини Божого милосердя і без жодної співпраці, з боку душі, Бог дає їй свою останню ласку. Якщо погордує нею, то аж тепер Бог залишить її у такому стані, у якому вона сама хоче бути, навіки. Та ласка виходить з милосердного Серця Ісуса і вдаряє Своїм світлом душу, і душа починає розуміти Божі зусилля, але навернення залежить тiльки вiд неї.

Вона знає, що ця ласка – остання для неї, і якщо виявить хоч якийсь рух доброї волі – хоч найменший, – то Боже милосердя завершить справу.

– Тут діє всемогутність Мого милосердя, щаслива душа, яка скористається цією ласкою.

ICУC: Якою великою радістю наповнилося Моє серце, коли повертаєшся до Мене. Бачу тебе дуже слабкою, тому беру тебе на руки і несу додому Мого Отця.

Душа ніби прокидається: Чи я ще можу надіятися на Боже милосердя? – питає тривожно.

IСУC: Cаме ти, Моя дитино, маєш виняткове право на Моє милосердя. Дозволь Моєму милосердю діяти в тобі, у твоїй бiднiй душі, дозволь променям ласки увійти у твою душу, вони принесуть із собою світло, тепло і життя.

ДУША: Однак страх мене огортає лише при згадці про моï грiхи i ця страшна тривога спонукає мене до сумнівів щодо Твоєї доброти.

ICУC: Знай, душе, що усі твої гріхи не поранили Мого Серця так боляче, як твоя недовіра, після стількох зусиль Моєï любові і милосердя, не довіряєш Моїй доброті.

ДУША: О Господи, рятуй мене, бо гину, будь моїм Спасителем. О Господи, я не здатна висловити все, моє серце роздерте, але Ти Господи …

Ісус не дозволив душі закінчити думку, Він підносить її із землі, з безодні нікчемності, і у ту ж мить вводить її у дім власного Серця, а усі гріхи відразу зникли, жар любові їх знищив.

ICУC: Маєш, душе, усі скарби Мого Серця, бери з Нього все, що тобі треба.

ДУША: О Господи, відчуваю, що ласка Твоя наповнює мене, відчуваю, що нове життя вступило в мене, а понад усе відчуваю Твою любов у своєму серці, цього мені вистачає. О Господи, вічно прославлятиму всемогутність Твого милосердя, натхненна Твоєю добротою, висловлю Тобі весь біль свого серця.

ІСУС: Говори, дитино, усе без жодних застережень, бо слухає тебе любляче Серце, Серце найкращого приятеля.

ДУША: О Господи, тепер бачу усю свою невдячність і Твою доброту. Ти наділяв мене Своєю ласкою, а я усі Твої зусилля зводила нанівець, бачу, що я заслужила бути на самому дні пекла, тому що змарнувала Твої ласки.

Ісус перебиває мову душі [і говорить]: Не заглиблюйся у свою нікчемність, ти надто слабка, щоб говорити, краще дивися в Моє Серце, повне Доброти, і переймайся Моїми почуттями, i намагайся бути тихою і покірною. Будь милосердною для iнших, яким Я є для тебе; а коли вiдчуєш, що твої сили слабнуть, приходь до Джерела милосердя і зміцнюй свою душу, і не втомишся в дорозі.

ДУША: Тепер вже розумію Твоє милосердя, яке оточує мене, як ясна хмара, i веде мене від страшного пекла, яке я не раз, а тисячу разів заслужила. О, Господи, менi не вистачить вічності, щоб гідно прославити Твоє незглибиме милосердя, Твою милість до мене.