«Свята Покрівонько, покрий мою голівоньку»…Весільні традиції в Україні.

Від Першої Пречистої до Покрови, коли завершувалися всі найважливіші роботи, розпочинався період сватань та приготування до весіль.

За добрий звичай вважалося засилати сватів на Семена, а на Покрову - справляти весілля.
Ознака того, що у сім’ї є дівчина на виданні - букет з кетягами калини. Його ставили так, щоб було видно з вулиці.
Мати вдосвіта відчиняла сінешні двері, а дочка відкривала ворота на дорогу - аби свати заходили. Натомість, обоє ішли в комору - перекладати наготовлені рушники для заручин, промовляючи,- «На рушники стати - рушником старостів пов’язати». Після чого ненька одчиняла скриню: розкручувала сувій полотна, розстеляючи його аж до порогу, приказуючи, - «Стелися, доріженько, щаслива для молодих і старостів»

Весілля для наших пращурів було найважливішим вибором і подією в житті. Бо це виконання неписаного закону – створення нової родини і продовження роду. Тому воно було не просто красивим обрядом, а цілою театралізацією. І жодною дрібницею неможливо було знехтувати.