СТАРОВИННИЙ український обряд Зажинки

Зажинки та весь цикл хліборобських культових дійств були для наших предків священними. У святковому одязі, з серпами та косами люди виходили в поле на зажинки, або свято першого снопа. Священник благословляв роботу і перший сніп, просив у Бога доброго врожаю. Зажинали під обрядові пісні та примовляння . Тут поєднується поезія хліборобської праці, радість від щедрого ужинку з прадавніми віруваннями в неперервність життя природи, з обоженням землі, ниви, хліба, самих женців, із закликального магією, яка мала забезпечити гарний урожай наступного року.
Більшість учених сходиться на думці, що це жертвоприношення землі та польовим духам, птахам. За уявленнями наших предків, житні духи живуть влітку на нивах. Коли ж хліба дозрівають і селяни починають жати , або косити, хлібне божество тікає від серпа та коси і ховається в тих колосках, які ще залишились на ниві(ці вірування відображено в "Лісовій пісні" Лесі Українки).
Леся Українка завжди любила та цікавилася своєю історією та культурою. З ранніх років улюбленими творами Лесі були українські народні казки, прислів'я і приказки, загадки, весільні та обжинкові пісні. Їх вона полюбила від матері Олени Пчілки, яка часто розповідала про них у своїх творах.
Аматори сцени Холоневичівського БК, а саме фольклорний гурт "Брикса", відтворили стародавній обряд "Зажинки" тому, що люблять цю культуру та вважають, що це дух нації, предків, наше сильне коріння.