Тобі співаємо, Тобі дякуємо...(5-та неділя після П'ятдесятниці)

"Червневе сонце ще стояло високо в небі, і в залитому сонцем дворі внизу величезна жінка, міцна, як норманська колона, з м'язистими червоними передпліччями і мішковим фартухом, прив'язаним до її талії, тупцювала туди-сюди між діжкою для прання та мотузкою для білизни, прищіплюючи низку квадратних білих речей. Щоразу, коли її рот не був заткнутий прищіпками, вона співала потужним контральто... Її голос линув угору з солодким літнім повітрям, дуже мелодійний, сповнений якоїсь щасливої меланхолії. Здавалося, вона була б цілком задоволена, якби червневий вечір був нескінченним, а запас білизни невичерпним, залишатися там тисячу років, прищіплюючи пелюшки і співаючи нісенітниці. Але те, що вразило його, так це був не її голос, а краса її рухів, величність її тіла, коли вона ставила
одну ногу за іншою, тупцюючи по траві. Він відчув раптовий, непереборний порив піти туди і стати біля неї, обійняти її велике міцне тіло, відчути тепло її шкіри крізь тканину. У ній була сила і життєздатність, яка могла б перевернути світ...

Одного разу вони прокинуться, подумав він. Не за тисячу років, як вона співала, а одного разу, коли це було найменш очікувано, вони прокинуться. І коли вони це зроблять, вони будуть як лавина. Вони будуть скидати Партію, як пилинку. І саме такі жінки, як вона, народять нових людей, які будуть знати, як перемогти зло."
(Джордж Орвелл, "1984", Частина друга, Розділ 4)

👍Якщо Вам було цікаво ставте вподобайку!
🤝Дякую за підтримку мого служіння!
💰Карта monobank 4441 1144 5257 9384
💭Напишіть свої враження!
🔔Підписуйтесь на канал!