«Просто без нас України не буде», – прикордонник з позивним Ярий

Богдан завжди знав, чому обирає військовий однострій. Бо він – не про зовнішність. Це про відповідальність та про те, кого ти захищаєш.
Старший брат, який понад 25 років служить у війську, був першим прикладом. А приклад у родині – найсильніший мотиватор.
Починав Богдан у податковій міліції, далі – поліція. Але, коли у 2019 році з’явилася можливість поїхати на схід, він не вагався.
«Молодий був, гарячий, хотілося адреналіну, – посміхається Ярий. – Але після першого обстрілу зрозумів: це не романтика. Це війна з підступним ворогом, що несе смерть».
У Маріуполі, куди потрапив перед повномасштабкою разом із підрозділом, хлопець побачив справжнє обличчя російської агресії.
«24-го лютого 2022 року я прокинувся від гуркоту о п’ятій ранку. Відкриваю очі – а там уже обстріл, – згадує прикордонник. – Просто з порогу війна дивиться на тебе прямо в обличчя».
У Покровську Ярий зупиняв навідників й колаборантів. Розповідає, що за час служби на цьому напрямку його підрозділ зупинив та передав СБУ близько 200 зрадників.
На Курському напрямку хлопець зустрів технічну війну: оптоволоконні пастки, FPV-дрони, удари, які не дають ані секунди на роздуми.
Не один раз військовослужбовець отримував контузії. Одна з них суттєво вплинула на здоров’я. Та жодного разу він не зупинився.
Наразі, ставши прикордонником, Ярий отримав можливість робити те, що вважає своїм обов’язком: передавати бойовий досвід тим, хто вчора був цивільним.
«Я хочу вчити усьому, що побачив на фронті, щоб хлопці не гинули через дурні помилки. Щоб вони поверталися додому. От і все».
Богдан мріє пройти свій шлях у формі до кінця: отримати офіцерське звання та вийти на пенсію із погонами, на яких кожний «ромб» означає не просто вислугу, а досвід, витримку й відданість.
Щоб син дивився на них та розумів: це – історія його батька, який ніколи не відступав.
Для Ярого Державна прикордонна служба – це не про статус та не про форму. Це про відповідальність за свою державу, за людей поруч і за тих, хто буде жити в Україні завтра.
Про чесність, яку неможливо втратити, навіть під обстрілами. Про рубіж, який тримаєш не лише зброєю, а й характером.
Він не знає, коли закінчиться війна. Але точно знає, чому сьогодні служить у лавах прикордонників: «Ми впораємося. Ворогів проженемо і будемо жити в країні, яка розквітне. А отже будемо щасливі. От побачите».