Історія бійця спецпідрозділу поліції Львівщини КОРД (стрілецький)

Торецьк, поранення, дев’ять операцій та жага знову повернутися в стрій: історія бійця спецпідрозділу КОРД поліції Львівщини

Поліцейський виконував бойові завдання на Донеччині. Під час одного з боїв окупанти вщент знищили позицію, на якій перебував Михайло з колегами. Тоді поліцейський зазнав поранення. Майже пів кілометра побратими несли його під шквальним ворожим вогнем. Наразі спецпризначенець проходить реабілітацію та вже говорить про повернення на службу в рідний підрозділ, аби знову нищити ворога.

Бійцю з позивним Гном - 41 рік, понад 20 він служить в органах внутрішніх справ: спочатку - у внутрішніх військах, потім у Державній службі охорони, а з 2023 року - у спецпідрозділі КОРД (стрілецький) поліції Львівщини.

Місце несення служби – Донецький напрямок.
У грудні 2024 група бійців, у складі якої був Михайло, перебувала на оборонних позиціях у Торецьку. Вогневу точку - житловий будинок - окупанти цілодобово обстрілювали з мінометів.

«Зрозумівши, що в такий спосіб вони нас не виб’ють, росіяни почали обстрілювати нашу і сусідні вогневі точки термобаричними боєприпасами, спалюючи все вщент. Коли від нашого будинку не залишилось каменя на камені, ми перейшли на іншу позицію», - розповідає боєць

Боєць з побратимами зайняли іншу точку, на стадіоні. Але й туди прилетіла міна… Як наслідок - тяжка контузія, травми. Але навіть тоді його рятувала головна сила - побратими та незламний дух.

«Я втратив свідомість, напевно, завдяки цьому й вижив. Вибухова хвиля викинула мене з другого поверху. Пам’ятаю, як мене тягнуть хлопці, дикий біль у нозі, і я питаю: нога є?.. Вони кажуть: є. 400 метрів, які вони пройшли зі мною на руках під обстрілами - це героїзм», – згадує Михайло.

Тяжка контузія, складний перелом ноги та багато інших записів в діагнозі… Далі було лікування у Дніпрі, потім у Львові. Медики збирали ногу, як конструктор, буквально з уламків, провели дев’ять складних операцій, проте, зуміли врятувати кінцівку. Зараз правоохоронець на реабілітації.

І має велике бажання знову бути поруч з побратимами у строю:«Ходити, як раніше, вже не зможу. Але сподіваюсь повернутись до підрозділу і нищити ворога до самої Перемоги».

У цьому житті він - не лише воїн, а й чоловік, батько, пасічник. Вдома його чекає родина та улюблене хобі - пасіка. У сім’ї Михайла люблять мед і цінують прості речі - тепло, підтримку і любов.

«Найкраща дружина, найкращий син. Як для кожного батька, як для кожного чоловіка. Дружина переживала, коли я перевівся, але вона в мене така бойова, знала, де я несу службу, і була готова до цього», — з посмішкою говорить боєць.

Михайло мріє, щоб після війни Україна була цілісною, вільною. І найважливіше - щоб наші діти більше ніколи не знали, що таке війна».