Лірика

#Українська поезія

Балада про безталанну казкарку

Собі я придумала казку,
Що ніби насправді ти є.
В долонях і ніжність, і ласку
Несла тобі, щастя моє.

Мов лицар, у чесності латах,
Без докору й страху ти був.
Жила я неначе у святі…
Та ти тої казки не чув.

Я ж аркуш за аркушем знову
Писала у казку рядки,
Де ти мене вів до любові
І тепло торкався руки.

Гуляв по тих аркушах вітер
Під перші досвітні вогні.
Зробив мішанину із літер,
Лишивши одне слово: «Ні!»

Ні зимно тобі, ані жарко –
Сховавсь за байдужості мур,
Складний, як теорія кварків,
Далекий, мов зірка Арктур.

…Не мліть у ромашковім лузі,
Не спать на твоєму плечі.
І рештки розбитих ілюзій
Розтали, як віск на свічі.
03.03.2023