Йшла пустинею Агар - Вірш (Тетяна Угніва) - Sulamita Church

Повне служіння:    • 03/13/2025 - Thursday Evening Service  
Наш веб-сайт: https://seattlesulamita.com/uk/
Підписуйтесь на наш ютуб-канал, щоб першими бачити нові відео наших служінь. Благословінь вам!

Якщо у вас є питання/прохання, напишіть нам в інстаграмі:   / seattlesulamita  


Напевно день той сонцем був нагрітий, Коли інша пустинею Агар.
В Обличчя вітер рвучко бʼє колючий, А під ногами, ось пісок, як жар.
Іде знесилена, пригнічена, розбита, Натомленна, на відчаю межі,
Вже стільки сліз в дорозі цій пролито, Вже стільки болю, каяття в душі.
Якби ж сама, а то ще й син із нею, Обоє вигнанні із дому в нікуди,
І так ідуть з розбитою душею, 3 буханцем хліба, бурдюком води.
Від дум нелегких збилися з дороги, Та й чи існують у пустелі ті шляхи?
В мандрівці швидко додалось тривоги, Коли нестало хліба і води.
А навкруги пісок, гнітюча тиша, І де не де видніються кущі
Під ними сина помирати лишить, І відійде, щоб в цій страшній тиші,
Піднести голос в безпораднім плачі, Сльозами Богу вилити той біль,
Їм вирок - смерть, в пустині цій, одначе, У неї є ще - заповітна ціль.
На відстані стріли, навпроти сина, Що помирає без ковтка води
Згадати шлях, який пройшла й прожила У статусі невільниці й раби .
Не жаль шатра затишного чи їжі, Чи одягу, що вдосталь в неі був,
Жаль лиш одного, - підалась гордині, Хоча цей час давно вже проминув.
Уже вона й корилась своїй пані, Та не покірним виріс її син
Тепер - вони обоє у вигнанні, І вихід з цього є лише один –
Померти у розпеченій пустині без хліба, без холодної води,
Та каже Ангел : « ось почув, Я, нині Той голос отрока, вставай іди сюди,
Дивись, криниця набери води Напій дитину, пий сама - живіть."
Як щасттям їй наповнились зіниці, Яка була щаслива ота мить .
Коли уста потріскані від спраги Припали до холодної води.
Десь взялось сміливості й відваги Бурдюк наповнений до сина донести
І знову повернулися їх сили, і знов ідуть пустинею вони .
Миттєво їм бадьорість відновили, Ковтки тієї життєдайної води.
Що Бог послав, зважаючи на сльози, зітхання й крик
Агарі сина, як йшли крізь грози безлюдною пустинею вони.
Як часто й ми ідемо крізь пустині Нелегкого й тривожного життя .
І завмираєм безпорадно в хвилюванні, Коли в життя вривається біда
Коли хвороба розбиває тіло, Коли розлука болем душу рве
Коли всього на серці наболіло Чи ж не пустиння це? Та Бог веде
Хоч може ми всього того не бачим, За білю й розпачем як поряд Він стоїть
Як часто ми в таких пустинях плачем, Як часто до нестерпності болить.
Душа і тіло і слова тікають, І не можливо вилити свій біль
І наші молитви кудись зникають, Здається втрачена уже усяка ціль
Та памятай коли ідеш в пустині, Без друзів, рідних просто сам один
У горі, безпорадності годині, На тебе там чекає Божий Син
Щоб простягнути руку допомоги, Вказати джерело де є вода
Розвіяти і болі і тривоги, Коли будеш дивитись на Христа
Якщо уста не можуть говорити, Молись сльозами, подихом душі
Вір, Бог Могутній може зрозуміти Твій шепіт, крик і стогін у душі
Пустиня вчить молитися до Бога Без пафосу, без зайвих гарних фраз
Тому й не раз лежить туди дорога. Тому що Бог навчити хоче нас
Як треба довіряти Йому щиро, Як відкриватись Богу в простоті
Хоч часом ніби й несправедливо. Що стільки лиха випало тобі
Та знай надміру Бог не посилає, Стражданнь і горя у твоє життя
І у пустиннях нас не залишає. А там готує нас до майбуття
У вічних і святих оселях раю, Де буде світла радість без кінця
Тому в пустинях не підайсь відчаю .В пустинях ти шукай свого Творця
В пустинях ти шукай живого Бога, Крізь біль і сльози, розпач і відчай,
Молись Йому розвіється тривога, Світліша стане стежка в рай!