Практика пробачення. Та чому потрібно пробачити батьків.

Як перейти з позиції дитини в позицію дорослого

Колись я була такою ж, як і багато з вас.

Бунтувала. Критикувала. Вчила своїх батьків, як їм жити. Казала, що все своє життя вони прожили не так, неправильно, неусвідомлено.

Мені здавалося, що я вже "знаю краще". Але всередині була біль, очікування, образи маленької дівчинки, яка хотіла, щоб її нарешті зрозуміли, обійняли, визнали.

Це тривало, поки я не пішла в глибоке опрацювання теми роду.

І саме там, у тиші внутрішньої правди, я вперше зрозуміла:
👉 мої батьки мені нічого не винні.

Вони мене виростили, нагодували, дали те, що могли на той момент. З їхнім рівнем любові, болю, досвіду, страху. Вони дали мені життя — і цього достатньо.
А далі — я доросла. Я творю своє життя сама. Не з претензії, а з поваги.
⠀
З цього моменту й почалося справжнє пробачення.

Без драми, без "вибачаю, але пам'ятаю".
А з глибоким розумінням: вони теж просто люди. Вони теж діти свого роду, своїх травм, своїх часів.

Саме таке пробачення ми проживаємо на курсі "ПРОСТО ЖИТИ", у модулі "РІД".
Це глибока трансформація — коли ви більше не боретеся з минулим, а починаєте жити своїм справжнім дорослим життям.

🌀 Бо поки ви ображені — ви не дорослі.
А доросла жінка не чекає любові від мами чи дозволу від тата. Вона просто живе.

Долучайтеся.
Бо життя — воно справді просте й легке,
коли дивишся на нього з дорослої позиції,
а не через сльози маленької дитини.