Михайло Жайворон «Люди як люди…» | Читає: Марія Гончар

***
Люди як люди — ніщо не чуже їм, —
Крапелька сонця, гірчинка гріха...
Світ їх — у скельцях прозорих, рожевих.
Нерви — стовольтова вбивча дуга.

В кожного — правда своя і осанна,
Словом — красива, серцем — глуха.
Жити приречена між полюсами,
Землю тримає крайнеба дуга.

Вранці спалахує, гасне надвечір,
Місячне срібло ховає між віть.
Хмари пасуться у шкурах овечих,
Дивляться вовком на зранений світ.

Михайло Жайворон
20.11.2021

Читає: Марія Гончар