представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до ТЦК.

"...Отже, представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування.
Повноваження проводити адміністративне затримання та примусово доправляти громадянина до ТЦК мають лише працівники поліції. Військовослужбовці, які здійснюють оповіщення військовозобов`язаних, такого права не мають.
Працівники ТЦК можуть ініціювати затримання лише в разі, коли людина перебуває в розшуку за ігнорування повісток, але фізично затримувати і доставляти особу може тільки поліція. Будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним.
Отже, затримання осіб, як захід забезпечення провадження у справах за КУпАП, входить до компетенції Національної поліції та інших органів у випадках, визначених у ст. 262 КУпАП. До цього переліку центри комплектування не віднесено.
Стаття 17 Конституції України забороняє використання Збройних Сил чи інших військових формувань для обмеження прав громадян або повалення конституційного ладу.
Суд звертає увагу, що хоч Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини НОМЕР_1 в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.
При цьому, чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними.
Щодо доводів апелянта, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, то колегія суддів не приймає її до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.
У справі на яку посилався апелянт, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.
При цьому, висновки Верховного суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання апелянта.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про задоволення позовних вимог Позивача.в повному обсязі, а обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне і остаточне відновлення порушених з боку суб`єкта владних повноважень прав та законних інтересів..."
Справа №160/6554/25