ВЕЗИ МЕНЕ, МІЙ КОНИКУ лір.Ніни Бойко муз.Олександра Тирси

ВЕЗИ МЕНЕ, МІЙ КОНИКУ
Ніна Бойко

Вези мене, мій конику,
у той чудовий край,
Де дівчинкою бігала...
Далеко? І нехай!

Вези мене, мій конику,
в яскравім, добрім сні...
Хатинка лісова моя
сміється там мені.


Я там — у тому вимірі
нічого не боюсь!
За руки там тримають ще
бабуся і дідусь.

Там так далеко, конику,
до всіх майбутніх бід,
А тут прекрасним спогадам
дивлюсь тепер услід.


Війна... І сльози туляться,
як рідні, до облич.
Така колюча паморозь...
Така глибока ніч...

Тут злість, обмани ширяться,
клепає косу смерть.
Тут людяності справжньої
у людях — лиш на чверть.


Стомилась — пішки, конику!
Стомилась від невдач.
Та скаже тільки марево:
«Сідай, мала, не плач»...