Казки від TAYANNA - Лісові герої [читають Марта Адамчук та Tayanna]

Музика лісу відчувалася у кожному подиху вітру, в шелесті трав, щебетанні пташок. Сонячні зайчики виблискували на галявині так, наче хтось на небі грався дзеркальцем, а райдуга вигнулась через весь ліс, аби подарувати свою палітру кожному, хто в ньому жив. Все це називалося райським місцем, допоки не почала розвиватися цивілізація та розширюватися міста, але про це згодом…
У далекому-далекому чудо-лісі жили собі маленькі звірятка. Четверо вірних друзів нерозлий-вода: Вовчик-братик, Їжачок-круглячок, Ведмедик-медок та Мишка-хитрунка. Жили вони собі весло та радісно. Цілими днями грали досхочу, бешкетували та, звісно, ходили до школи, де вчителька сорока навчала їх всякої життєвої мудрості. Ось так у безтурботних співах та догляді за лісом проходило дитинство чотирьох друзів.
Одного разу Ведмедик-медок зібрав усіх друзів разом і сказав: «Я, я ось що думаю, ми так довго живемо у цьому лісі, що вже знаємо всі його закутки, але до сих пір невідомо, що знаходиться за межами чудо-лісу, і які простори місцевості пролягають там. І я, я пропоную піти в пізнавальну подорож, щоб дізнатися, що це таке нас так вабить. Адже ми вже дорослі і можемо подорожувати, і пізнавати світ самотужки.»
Звірятка порадилися одне з одним і прийшли згоди. Тільки було одне «але». «Ведмедику мій, дорогесенький, – сказала Мишка-хитрнка. Я, звичайно, повністю згідна з тобою, але подивись на нас з Їжачком і уяви, як ми будемо наздоганяти вас, коли ви з Вовчиком будете робити один крок, а ми натомість – двадцять один.»
Вовчик з Ведмедиком усміхнулися, і Ведмедик відповів: «Люба моя Мишко, ну як ти могла подумати таке про мене. Невже я б не попіклувався про вас?! Ви підете зі мною, я візьму вас до себе на плечі.»
Їжачок так зрадів, що не стримався і вигукнув: «Нарешті! Вперше в житті я буду високим та швидким!»
(Хі-хі-хі.) Всі звірятка посміялися і пішли збиратися в дорогу.
Наступного дня вранці всі були вже напоготові і незабаром вирушили у подорож. Увесь час вони гралися і бешкетували, аж доки не дійшли до сусіднього лісу. Тут вони насторожилися, бо не знали, що це за ліс, і хто в ньому живе. Раптом вони побачили якогось маленького чоловічка з великими вухами, який йшов на зустріч та посміхався:
Доброго дня, – привітався зі звірятками незнайомець. А ви хто такі, звідки йдете і куди прямуєте?
Доброго дня, шановний! – відповів Ведмедик.
Доброго дня! – вигукнула Мишка.
Ми ваші друзі з сусіднього лісу, подорожуючі. Ми вперше вийшли зі свого лісу, щоб побачити світ навколо. І ось дорога привела нас до вас, - продовжив Ведмедик.
А, а ви хто будете? – не втримався і спитав їжачок.
А я вухастик, один із жителів цього лісу, – відповів він і розпрестер руки, вказуючи на інших вухастиків, які ховаються за деревами. Ми вухастики – древні ельфи, хранителі лісів та квітів. Ми давно живемо у цьому лісі. І, чесно кажучи, теж не виходили за його межі. Тож, раді вітати вас і знати, що в наших краях мешкають такі цікаві створіння. Тож, ласкаво просимо до нашої домівки.
Вухастик запропонував гостям відпочити з дороги. Тутешні мешканці дуже зацікавлено розглядали Ведмедика, Мишку, Вовчика та Їжачка. Тому що вони ніколи не бачили звіряток, хоча багато чули про них. Четверо друзів залишилися ночувати в селищі вухастиків, які дуже гарно прийняли їх.
Вранці вони вирушили далі, подякувавши вухастикам, і були дуже раді, що знайшли собі нових друзів.
За декілька годин вони дійшли до галявини, встеленої квітами, і одразу, не роздумуючи, почали стрибати та гратися в квітковому морі. Невдовзі настав вечір і Їжачок запропонував залишитися ночувати на галявині, просто неба, милуючись зірками. Усі погодилися та пішли вмощуватися.
Як раптом, Ведмедик-медок почув якийсь дивний звук. Він обернувся і побачив, як із лісу наближаються якісь дивні створіння, схожі на маленьких людей з крилами. Ведмедик гукнув друзів: «Ой, йой, Вовчику, Їжаче, Мишко! Швидше сюди-и! Подивіться, що тут відбувається!»
Звірятка здивовано дивилися в бік лісу, звідки наближалися ці дивні створіння. Четверо друзів стояли, як вкопані. Вони були страшенно налякані, і коли до них наблизились диваки, вони не могли вимовити ані слова. Натомість лісові жителі тривожно кричали звіряткам: «Тікайте! Рятуйтесь!». І далі продовжували летіти. Тоді Ведмедик-медок набрався сміливості і вигукнув:
........
___________________________________
Автор: Тетяна Решетняк

TAYANNA в соціальних мережах:

@ Facebook   / tayannaofficial  
@ ВКонтакте https://vk.com/tayannaofficial
@ Instagram   / tayanna_reshetnyak