ПРЕЛЮДІЯ ТВОРЧОСТІ.

Вітаю на каналі про мистецтво та живопис! З тобою веде бесіду - Ірина Лупащенко, художник, сценограф. Сьогодні говоримо про творчий задум та його реалізацію. Прикладом буде одна з моїх робіт. ЇЇ назва - “Прелюдія”.
Полотно живопису - є кінцевим результатом.
Початок творчої роботи - наша тема. Художник наодинці з полотном. Фарби, мастихіни напоготові. Але для мене все починається з ідеї, яка буде втілена на полотні, або на театральній сцені. Що ж складає прелюдію творчого процесу? На мій погляд, це поєднання усвідомленої художником суспільно значущої ідеї, та сильного, безпосереднього емоційного переживання, яке можливе тільки у випадку залученості у події з реального життя.
Моє полотно “Прелюдія” робить акцент на емоціях митця: невипадкових, сильних, змістовних. Це та миттєвість творчості, з якої все починається і яка стає запорукою створення вдалого твору мистецтва.
Розповім, як я наповнювала змістом своє майбутнє полотно. В основу живописних творів зазвичай лягають мої особисті переживання. Багато в чому, мій живопис складається зі спогадів про те, що я ціную і люблю, що переповнює душу. Особистісна історія формується в лаконічний художній образ. Для мене багато спогадів пов'язані з театром, втіленням моєї сценографії, спочатку в макеті, потім на театральній сцені. Я, справді, почуваюся чарівником, який створює особливий світ, який змінюється, трансформується, живе своїм життям... Досить часто, приходжу до театру, задовго до початку вистави, спостерігаю за тим, що передує початку театрального дійства. Що відчуває глядач, який прийшов в театр і очікує на виставу? Якусь мить, в повній тиші я чекаю…Згодом, глядацький зал поступово заповнюють люди. Театральна завіса відкривається майже безшумно, але я відчуваю її рух і биття свого серця... Якщо, в цей момент, лунають оплески, знаю, що вони призначені мені, художнику, бо на сцені є лише моя робота, - декорація. Актори вже готові, але вони ще не на сцені, а за лаштунками. Оркестр,- невидимий для глядача, мовчить, але це – не тиша, є ледве вловимий звук - налаштування інструментів, – це знак, що незабаром пролунає музика. Стан азарту, цікавості, передчуття єднає третій дзвоник - сигнал, що вистава починається і ми поринаємо у театральне дійство… Ці емоційні спогади допомогли мені відчути, якою може бути робота, яка розкриває тему зародження творчості...
На полотні є майже все, що передує початку театральної вистави: рух завіси, готові випурхнути на сцену невагомі балерини. Є і головний персонаж - скрипалька, схвильована і натхненна. На другому плані знаходяться елементи химерних та вишуканих декорацій.
Світло софітів посилює драматичність характеру персонажа, ледь-ледь підкреслює сценографію на другому плані і залишає загадковим сутінок закулісся. Все завмерло, в очікуванні дива. Декорація, елементи якої зображені на другому плані моєї роботи, дійсно реальні. Я розробляла її для однієї з своїх вистав. А скрипалька - образ вигаданий, написаний по уяві, і тому, досить складний для виконання. Я відчувала, яким повинен бути цей образ, але він не підкорявся мені досить довгий час. Допомогла випадковість. На прогулянці я зустріла актрису, яку добре знаю. Ми привітались, але майже не розмовляли. Блискучий погляд її темних очей сильно надихнув мене. Це був погляд творчої людини. Можливо, вона думала про якусь роль… Далі, кожна пішла своїм шляхом. Але, повернувшись в майстерню, я сіла за мольберт, і досить швидко втілила на полотні образ, який не вдавався мені протягом місяця! В черговий раз зрозуміла, наскільки важливо бути уважною до підказок, які пропонує життя... Я навіть шукаю підказок, прислуховуюсь до всесвіту, очікую їх.
Так буває і з технікою виконання роботи. Думаю, якщо художник лаконично формулює для себе ідею майбутнього твору, техніка виконання з'являється сама собою. У моєму випадку - це грубе імпасто. Виконую роботу, мастихіном, пензлі не застосовую. Техніка імпасто конфліктує з тою легкою, загадковою атмосферою, яка панує в театрі перед початком вистави, і підкреслює кропітку підготовчу роботу, про яку невідомо глядачеві.
В багатьох моїх роботах є вкраплення чистого кольору, вони нагадують святкове конфетті або невеликі шматочки кольорового скла. В “Прелюдії” цих кольорових вкраплень досить багато: з них складено і одяг скрипальки, і її прикраси, вони пролітають “казковими метеликами” навколо скрипки створюючи загальну атмосферу свята. Ці кольорові скельця - спогади дитинства. Коли мені було роки три, у мене був дитячий калейдоскоп. І мені так подобалось роздивлятись визерунки, які кожен раз змінювались. Знову і знову гортала цей чарівний світ зі шматочків скла, і здавалось, що створюю його саме я. Ці спогади залишаються на протязі всього життя, тому чарівні скельця присутні в багатьох моїх роботах…Робота над "Прелюдією" тривала досить довго, декілька місяців. Зараз вона іще пахне фарбою, але моя скрипалька вже почала жити “своїм життям” і я не хочу торкатись її, щоб не порушити світ, що сама ж втілила на полотні…