Щастя...

Усі ми щастя д-о-овго так шукаєм,
Чекаємо на чудо із небес,
Але простого ми не помічаєм,
Що все життя складається з чудес.

Хороше все сприймаєм за буденність,
А якщо лихо - "Боженько біда!"
Дає нам Бог любов, – ми ставим вище ревність,
А втративши зітхаєм: "Це життя!"

Не вмієм цінувати те, що маєм:
Життя, здоров'я, рідних, дім і хліб.
Чуже здається кращим та не знаєм,
Що нарікати - це великий дуже гріх.

Був мир, а нам хотілось більше статку.
Жарке нам було літо і не така зима...
Чи мріють зараз люди про достаток,
Чиїх дітей ледь не позбавила життя війна?

Чи мріють про палке кохання
Бійці, що без свідомості лежать?
А скільки наречених в сподіваннях
Й молитвах змушені коханого чекать...?

А скільки матерів умить забули,
Яким же неслухняним був їх син?
Не син змінився, а батьки збагнули,
Що він у них такий, лише один.

А діти скільки нервів їли тату й мамі,
Казали що дорослі, й мішати їм не варт?
Не треба завдавати рідним рани,
Не знаємо, який в майбутньому готує доля жарт...

Я знаю лиш одне, цінуймо те, що маєм.
І Богу дякуймо за це земне буття,
Що буде далі, ми цього не знаєм...
Найбільший Дар від Бога - це життя.

Відео: Андріївський узвіз, Київ

#вірші #щастя