#назавжди_в_строю

Капітан поліції Сергій Демченко: любив людей і прагнув допомагати їм
Сергій Демченко народився 22 листопада 1986 року в смт Софіївка Дніпропетровської області. Після закінчення школи, у 2004 році, вступив у Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ на спеціальність «правоохоронна діяльність». У 2008 році закінчив навчання, здобув вищу освіту та був призначений на посаду інспектора дорожньо-патрульної служби Софіївського взводу. У 2011 році обійняв посаду чергового чергової частини Довгинцівського районного відділу міліції, на якій пропрацював чотири року. У 2015 році Сергію Демченку запропонували очолити штаб Софіївського районного відділу поліції, а з грудня 2016 року він перевівся на посаду начальника сектору реагування патрульної поліції № 1 Софіївського відділення поліції Жовтоводського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області. З 22 лютого 2021 року капітан поліції Сергій Демченко обіймав посаду начальника чергової частини відділення поліції № 9 Криворізького районного управління поліції.

Загинув 27 лютого 2022 року під час виконання службового обов’язку. Указом Президента України Володимира Зеленського від 28 лютого поліцейського офіцера Софіївської територіальної громади Сергія Демченка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

Дружина Наталія Демченко: Ми познайомилися у Софіївці, покохали один одного, зіграли весілля. Через чотири роки щасливого подружнього життя, у 2018 році, у нас народився синочок Єгор. Ми були щасливою родиною… Сергій був добрим та спокійним чоловіком, завжди заспокоював нас, знаходив потрібні слова. Він весь віддавався родині, вільний час ми завжди проводили разом. На вихідних катав сина на машинках, грав у футбол, взимку вони ходили кататися на санчатах. Єгорчик завжди із нетерпінням чекав батька з роботи, вони разом гралися та гуляли. 3-річний син досі не може збагнути, що батько загинув. Він досі вважає, що закінчиться війна і батько повернеться додому. Він так пишається тим, що його батько – поліцейський…

Сергій дуже любив сімейні свята, родинні традиції, любив збиратися разом. Для нього сім’я – це було святе. Він мав багато друзів, його любили та поважали. Він був щирим та добрим щодо інших людей, ніколи не робив людям нічого поганого. Люди до нього дослухалися та поважали його.

Сергій свідомо обрав цю професію, сам вирішив стати правоохоронцем, хоча ні в родині, ні серед друзів у нас не було поліцейських. Розпочав службу на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби, працював у черговій частині, а коли на Дніпропетровщині розпочався набір поліцейських офіцерів громади, то захопився цією ідеєю. Він відчував, що його знання, його душевні якості, службові навички дозволять гідно виконувати цю роботу. Його цінували на роботі, просували по службі. Коли він став поліцейським офіцером нашої громади, всі мешканці громади знали, що до Сергія Демченка можна завжди звернутися з будь-якою проблемою і він нікому не відмовить. Він був дуже щирим та добрим, як у житті, так і на службі. Коли він загинув, до мене підходили незнайомі люді та висловлювали співчуття.

Мати Лариса. Коли Сергій народився у листопаді 1986 року, стояла вже люта зима і йшов сильний лапатий сніг. Ніби вже тоді погода віщувала, що з’явилася дуже світла та щира людина. У дитинстві він був дуже кмітливим та допитливим хлопчиком. Любив свою молодшу сестричку Людочку, завжди піклувався про неї. З дитинства був вимогливим до себе, відповідальним, цілеспрямованим та працелюбним. Коли виріс, це дуже допомагало йому і в житті, і на роботі. Закінчивши школу, Сергій вступив до Донецького юридичного інституту. Коли постав перед труднощами, деякі з його однокурсників почали жалітися, на що Сергій почав їх заспокоювати та заохочувати. Він був дуже вмотивованим здобути цю освіту, здійснити свою мрію. В інституті був активним курсантом, веселим, товариським та щирим, мав багато друзів.

Пригадую, як у нас на криворізькій трасі загорілася велика фура з аміаком. Він миттєво прийняв рішення: сів поряд з водієм і вони вивезли фуру за межі селища. Про цей, не побоюся сказати, геройський вчинок мого сина мені розказали чужі люди. Сам Сергій ні словом не обмовився. От такий він був скромний і боявся мене засмутити. Серед інших він завжди виділявся своєю посмішкою, добротою, справедливістю, мужністю та терплячістю. Дуже боляче ховати свого сина, усвідомлювати, що загинула найдорожча людина у світі.
Сестра Людмила. Сергій був найкращим братом, сином, чоловіком, батьком, був найсвітлішою людиною у світі. Справедливий, добрий, врівноважений, спокійний – таким запам’ятаю його я та люди, які його оточували. Він завжди знаходив потрібні слова, міг дати слушну пораду, підтримати людину. Дуже важко втрачати рідну людину, яка загинула так несподівано. Це дуже велика втрата і сильний біль для всіх нас.