9-річну дівчинку згвалтувало 11 орків | вірш на реальних подіях в Україні | ДІАНА ПЕРЕЙМА

мені лиш дев'ять, я ходжу до школи
й навчилася вже краще малювати.
мені лише не вірилось ніколи,
що вбити мене зможуть ті солдати.

їх так багато, навіть не злічити.
не знаю я, чому зняли штанці.
просила їх. Благала відпустити,
але вони лиш били по лиці.

мені болить, і хочеться кричати,
але мені закрили міцно рот.
я хочу просто жити й малювати,
вони бажають нищити народ.

я вся в крові, мене взяли за груди
вже крутиться так часто голова.
мені здалось тоді, що це не люди,
вони мої не слухали слова.

мені лиш дев'ять, одиннадцять їх
високих і страшних чоловіків.
вони не вимовляють слово гріх,
з них кожен доторкався ,як хотів.

всі волохаті, й боляче тримають
за руки, і кидають по землі.
хіба вони вдають, або не знають,
що дев'ять тільки "стукнуло" мені.

я ще мала, та все запам'ятала,
як різали, як все пекло вогнем.
повірте, я ніколи не чекала,
що вб'ють мене старим тупим ножем.

мені лиш дев'ять, вже не з'їм сніданок,
і більше вже не зможу малювати.
вони мені в на грудях, наостанок.
фашистську Z взялися вирізати.

їх одиннадцять, їх було багато,
мені всього лиш дев'ять, я дитина.
з них кожен чув те слово " любий, тато",
але ніхто не чув, що він людина.

Діана Перейма