Nevymkneni - З мене досить

#українськамузика
Ти знов в моїй голові, як аварійний знак,
мигаєш нервами, ріжеш повітря — і я знову впав.
Ти вмієш так тихо різати, ніби це ніж із шовку,
а я стою, не рухаюсь, ніби це знову моя помилка.
Ти кажеш “повернись”, але в голосі — холодний лід,
ти маниш ближче, а сама ж пхаєш на вихід.
Я вже втомився ловити сенс у твоєму мовчанні,
ти робиш крок вперед — і відразу падаєш у тіні.

З мене досить.
З мене більше не вирвеш край.
З мене досить.
Я не твій, не твій розламаний рай.
Ти хочеш правду — ось вона, бери:
я повернусь лише коли залишиш мрії про старі сліди.
З мене досить.
Бо я втомився горіти в тобі.

Ти любиш грати тінями, робити вигляд, що все ок,
але твої очі кричать голосніше, ніж ти говориш вдалось би.
Ти хочеш тепла, але душиш мене своїм холодом,
ніби все, що я даю, — це просто привід піти знову в соло.
Я знав — ми не прості, але ти робиш з цього лабіринт,
де я б’юся чолом у стіни, які ти міняєш щодень.
Ти хочеш обіймів? А сама ж палиш містки руками.
Мені набридло бути тим, хто виносить обидва наші шрами.

З мене досить.
З мене більше не вирвеш край.
З мене досить.
Я не твій, не твій розламаний рай.
Ти хочеш правду — ось вона, бери:
я повернусь лише коли перестанеш тягнути мене до війни.
З мене досить.
Бо я втомився горіти в тобі.

Я вийду з твого кола,
де ти малюєш ролі, що я не грав ніколи.
Хочеш — кричи, хочеш — ламай,
але я вперше вибираю себе, знай.
Бо я не твій фон для драми,
я не твій вічний план “Б”.
Я не зобов’язаний
збирати твої уламки.

З мене досить.
Я забираю все, що є моїм.
З мене досить.
Ти не зламаєш те, що я відновив.
Хай буде так — ти йдеш, я йду,
і вперше це не болить мені.
З мене досить.
Щоб вирватися… і знову бути живим.