Ати-бати, йшли солдати... (1976) | Драма

До Вашої уваги художній фільм, остання режисерська робота Леоніда Бикова та його остання роль у кіно – кінокартина «Ати-бати йшли солдати…».

Прем'єра фільму виробництва Київської кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, відбулася 25 квітня 1977 року. Кінокартина одразу стала безумовним лідером прокату: її переглянули близько 36 мільйонів глядачів.

У кінострічці розгортається дві сюжетні лінії. Сама історія про «стариків», просякнута болем і яка поклала початок багато чому, і події, що відбулися через тридцять років на місці скорботи і пам'яті.

У мирний та порівняно безтурботний час 70-х донька загиблого організовує зустріч спогадів усіх родичів на місці загибелі 18 березня 1944 року. Саме тоді відважні хлопці під командуванням молодшого лейтенанта Сусліна полегли у нерівному бою за майбутнє своїх дітей. Ця історія дає нам можливість перейнятися особистим горем кожного героя, вникнути в долю, дізнатися про плани і мрії, багатьом з яких не судилося збутися.

Схожий на описаний у фільмі бій відбувся під Харковом у 1943 році. Взвод винищувачів танків під командуванням лейтенанта Петра Широніна (як і «Суслик», щойно з піхотного училища) утримував біля села Таранівка бронегрупу супротивника з 25 німецьких танків та 15 бронетранспортерів. Найзапеклішим був бій 5 березня, в якому і загинуло дев'ятнадцять «широнінців», названих згодом «українськими панфілівцями». Живими залишилося лише 6 людей. Усі загиблих було поховано 8 березня 1943 року в братській могилі в Таранівці. 18 березня 1943 року Указом Президії Верховної Ради СРСР 25 осіб із взводу Широніна були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу.

Знімальна група
Автори сценарію: Борис Васильєв, Кирило Рапопорт
Режисер-постановник: Леонід Биков
Оператор-постановник: Володимир Войтенко
Художник-постановник: Георгій Прокопець
Композитор: Георгій Дмитрієв
Військовий консультант: Герой Радянського Союзу, полковник Шашков Віктор Григорович
Піротехнік: Петро Приходько
Директор картини: Микола Злочевський

У ролях:
1944
Леонід Биков – єфрейтор Віктор Святкін, «Сват»
Володимир Конкін – молодший лейтенант Ігор Суслін, «Суслик»
Олена Шаніна - Кіма Веленстович
Богдан Бенюк - рядовий Кринкін
Іван Гаврилюк – сержант Іван Сайко, «Балтика»
Отабек Ганієв - рядовий Хабарбеков, "Хабанера"
Володимир Герасимов – молодший сержант Володимир Мятников, «Філософ»
Віктор Мірошниченко - Федір Іванович Гарбузенко, старшина
Сергій Іванов – рядовий Лавкін, «Калуга» (озвучував актор Віталій Дорошенко)
Борис Кудрявцев - генерал
Микола Сектименко - рядовий Глібов
Вано Янтбелідзе - рядовий Вано Кодеридзе, «Витязь без тигрової шкіри»

1974
Леонід Бакштаєв - Костянтин, син Святкіна
Євгенія Уралова - Анна, дочка Сусліна та Кими
Гія Авалішвілі - Тенгіз Кодеридзе, син Вано
Микола Гринько – полковник, командир Костянтина
Михайло Єзепов - Михайло, співак, син М'ятникова
Ніна Кір'якова - сестра Кринкіна
Маргарита Кошелєва - Любаша, дружина Костянтина
Петро Любешкін - Ілля Іванович, тесть Костянтина
Леонід Марченко - Льоня, син Лавкіна
Наталія Наум - Валентина Іванівна
Вілорій Пащенко - Петрович, голова колгоспу
Борис Хімічов - Юрій Іванович, професор, син Сайко
Юрій Шерстньов - племінник Глібова
Аїда Юнусова - Юнес, дочка Хабарбекова

1977 року, невдовзі після прем'єри, фільм завоював Державну премію Української РСР ім. Шевченка. У той же рік кінокартину було удостоєно головного призу на Міжнародному кінофестивалі в Бистриці.

Фільм Леоніда Бикова можна назвати не лише драмою — у ньому вдало переплелися і ліричні мотиви, і комедійні: навіть під час війни людям хочеться любити, дружити та прикрашати свої будні веселими жартами.

Картина, по суті, про трагедію, драму людських життів, а скільки гумору в кожній фразі, скільки харизми в кожному персонажі.