Олександр Лан – Забуті тіні (90s Heavy Metal Ballad)

"Забуті тіні" – це неймовірно потужна і трагічна балада про вибір між коханням та обов'язком на тлі війни. Це діалог двох закоханих, де вона благає його не йти на "варту ратницьку", а він відповідає, що в часи, коли "країна лежить розтоптана в крові, – ганебно дбати про кохання".

Ця версія, створена за допомогою Suno AI, ідеально втілює цей драматизм у стилі 90s Heavy Metal Ballad. Вона починається тихо й атмосферно, з чистих арпеджіо електрогітари, передаючи ніжне благання дівчини. Але потім композиція вибухає важким, дисторшн-приспівом та потужним, чистим чоловічим баритоном (vocals forward), що відображає непохитну рішучість воїна. Епічні мелодійні гітарні соло лише підкреслюють трагізм цієї жертви.

Цей вірш – це гіркий урок історії. Він звучить так, ніби написаний сьогодні. Знову на горизонті "пожежі марево страшне". Знову тисячі українських воїнів, точнісінько як герой цієї балади, прощаються зі своїми коханими, щоб стати на "варту ратницьку".

Вони героїчно борються, так само жертвуючи всім, вірячи, що "по моїх кістках... ітиме радісна країна з піснями волі на устах". Наш обов'язок – зробити все, щоб їхня жертва не була марною, і щоб їхні імена – і імена тих, хто на них чекає, – ніколи не перетворилися на "забуті тіні".

Підтримайте тих, хто сьогодні обирає боротьбу замість спокою. Донатьте на Збройні Сили України – у будь-який фонд, якому ви довіряєте.

Музика створена за допомогою Suno AI.

Чи пройняла вас ця історія?

👍 Підтримайте лайком — в пам'ять про всіх, хто загинув за волю.

🔔 Підпишіться та натисніть на дзвіночок, щоб не пропустити твори, що сильніші за час.

💬 Напишіть у коментарях, що ви думаєте про цей вічний вибір між коханням і обов'язком?

Текст пісні:

Вони сиділи на криниці.
Над ними в синій глибині
Далекі зорі-зоряниці
Плели мережева ясні.

За ними верби щось шептали.
Травневі гості – солов'ї
Дзвінкими співами лякали
Солодкий сон старих гаїв.

Вона ласкава, мов тополя,
Струнка, мов тростка з-над ставка,
Схиляла в тузі біле чоло
До молодого юнака.

А він – спокійний, темнозорий
Дивився в поле мовчазне,
Де через доли, через гори
Лилось, немов криваве море,
Пожежі марево страшне.

Вночі в далекому байраці
Зловісно пугають сичі,
Не йди, мій соколе, до праці
На варту ратницьку вночі.

Бо за могилою глухою,
Де причаївсь байрак густий,
Тебе зрадливою рукою
Заколе ворог навісний.

Кому ж ти скажеш наостанці
Своє розпачливе "прости"?
Хто розповість твоїй коханці,
Де труп скривавлений знайти?

Не йди, мій голубе коханий,
Бо чи ж знайду в степу твій слід?
Хіба не краще до світання
Під соловейкове сюрчання
Отут забути цілий світ?

Коли кругом, мов чорні круки,
Шугають хижі вороги;
Коли народ ламає руки
Від нестерпучої нудьги:

Коли країна безталання
Лежить розтоптана в крові, —
Ганебно дбати про кохання
Й тікати в гай до солов'їв.

В часи, як смерть свої дарунки
Несе для змучених братів,
Мені миліші поцілунків
Удари лютих ворогів!

Нехай сьогодні я загину, —
Та знаю – по моїх кістках,
(Настане золота година!)
Ітиме радісна країна,
З піснями волі на устах!

Вона скорилась, – він покинув,
Невже наврочили сичі, —
Юнак по-лицарськи загинув
В степу широкому вночі.

Ніхто не знав де герць завзятий
Юнак із ворогом почав:
Ніхто не чув, як ворог клятий
Юнацьку голову відтяв;

Ніхто не бачив, як терзали
Юнацьке тіло пси вночі,
Над ним розпачливо ридали
Лише нестримані дощі.

Над ним схилялись, – щоб сховати
Від сонця, – тіні будяків…
Чи спом’яне ж країна-мати,
Як буде свято святкувати,
Своїх загублених синів.

Вона ж лишилась самотою.
Даремно, гірко плачучи,
Вона сиділа під вербою
Щоночі милого ждучи.

Даремно бідна сиротина
Не з'їла вдосталь, не спила,
Та кожну вільну копійчину
Собі на посаг берегла —

Юнак ніколи до криниці
Більш не приходив. Продала
Свій посаг людям. В жалібниці
Дівчина-наймичка пішла.

Ніхто не бачив, як ридати
Вона ставала в самоті…
Чи спом’яне ж країна-мати,
Як буде свято святкувати,
Ті сльози-зерна золоті!

#ЗабутіТіні #ОлександрЛан #HeavyMetalBallad #Suno #SunoAI #90sMetal #УкраїнськаПоезія #УкраїнськийМетал #Війна #ЗСУ