Загата | Борис Тенета - "Цю весну..."

Проєкт "Загата" створено, щоб привертати увагу до поетів Розстріляного відродження та зробити їхні тексти ближчими сучасному слухачеві. Композиції можна знайти на стрімінгових музичних сервісах: Spotify, YouTube Music, Apple Music.

БОРИС ТЕНЕТА (1903–1935) — український поет та прозаїк доби «Розстріляного відродження». Справжнє ім'я — Борис Гурій.

Народився в селищі Покровське Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) у родині священика. Після смерті батьків переїхав до Катеринослава, був активним членом місцевої філії спілки «Плуг».

У 1920-х роках переїхав до Києва, належав до літературної організації «Ланка» (пізніше МАРС). Автор збірок прози «Листи з Криму» (1927), «Гармонія і свинушник» (1928), «Десята секунда» (1929).

Після початку масових арештів українських письменників звернувся з листом-відозвою безпосередньо до Сталіна. Заарештований 30 січня 1935 року.

6 лютого 1935 року в київській тюрмі НКВС вчинив самогубство.

Цю весну сміюся і співаю.
Мчать, летять на борзому коні
Жовті жовтні, безтурботні маї,
Немудровані і одчайдушні дні.
Та сьогодні холодно і сумно
І чомусь минулого шкода.
Оглянуся: хутко і столунно
В мертву прірву падають літа.

Все, усе тепер забути маю.
Ну, то що… минулого не жаль.
У куток найдальший заховаю
Бузинову люльку і печаль.

Вже не вийду драними ногами
В черевиках лапати багнище.
Хтось чужий з ворожими думками
Буде спати на моїм горищі…
Вже не я ходитиму до ставу —
Там, де шлях від міста до заводу,
Інший хтось, гримкий і кучерявий,
Буде кролем різать чисту воду…

Все, усе тепер забути маю.
Ну, то що… минулого не жаль.
У куток найдальший заховаю
Бузинову люльку і печаль.

В тишині похилого паркану,
Де уперше стрілися з тобою,
Де колись таємно цілувались,
Заросло навіки лободою…
Маки там, а за парканом – рожі,
Далі – степ, дорога і загати.
Вже не я, а інший, кращий, може,
Буде тут люб’янку цілувати.

Все, усе тепер забути маю.
Ну, то що… минулого не жаль.
У куток найдальший заховаю
Бузинову люльку і печаль.